Якщо хоч раз побачити «Аркан», неможливо забути – ні його мелодію, ні потужні, сповнені енергії рухи. Під перехресний стукіт бубна і тремтливий спів трембіти гуцульські молоді легіні сходяться докупи повільним кроком. Вони кладуть руки один одному на плечі й утворюють незламне коло – символ братерства і сонця, що котиться над Карпатами. Раптом коло оживає: ноги чітко вибивають ритм, червоні кептарі та кожухи розлітаються в танці, а бартки в руках відблискують у вогні ватри. Це бойовий танець гір – прадавній «Аркан», який по праву вважається коштовним скарбом нематеріальної культурної спадщини України.
«Аркан» – це старовинний український народний чоловічий танець, поширений у карпатському регіоні серед гуцулів Івано-Франківщини, Буковини та Закарпаття. Його коріння сягає глибини віків і оповите легендами та духом стародавніх гір. Деякі дослідники вважають «Аркан» одним із найдревніших символів життя горян. За переказами, уперше цей танець виконали витязі, що зійшли з карпатських вершин – можливо, кельтські племена бойїв чи галлів, які колись проживали в Карпатах. Назва танцю теж видає його таємничу сутність: вона походить від латинського arcanus – «прихований, таємний». Недарма «Аркан» містив у собі елементи язичницького ритуалу і виконувався високо в горах, під відкритим небом – ближче до Сонця та Богів. Уявіть ніч на полонині: чорне небо всіяне зорями, навколо ватри сходяться суворі горяни, щоб у священному танці вшанувати сили природи.
З покоління в покоління гуцули передавали цей танок як невід’ємну частину своєї традиції. Старі гуцули казали, що «Аркан» існував «віддавна» – настільки давно, що пам’ять про його початки губиться у глибині історії. Проте відомо, що вже у XIX столітті та на початку XX-го «Аркан» танцювали під час важливих подій на Гуцульщині. Це був не розважальний танець, а радше священнодійство, зрозуміле кожному гуцулові. Навіть у літературі та мистецтві тих часів знаходимо згадки про нього: у повістях про карпатських опришків описують вихровий танець «Аркан», який виконували горяни-легіні на знак своєї сили й єдності. У мистецтві збереглися гравюри та картини, що зображують гуцулів у колі танцю з піднятими вгору руками і топірцями – наприклад, відома ліногравюра Георгія Якутовича «Аркан» (1960), створена як ілюстрація до повісті «Тіні забутих предків». Все це підкреслює: «Аркан» має глибоке історичне коріння, тісно пов’язане з життям і віруваннями гуцулів.
«Аркан» – це більше ніж танець; у традиційному гуцульському суспільстві він виконував роль обряду ініціації. Юнак-гуцул мав пройти через «Аркан», досягнувши близько 20-річного віку, щоб стати справжнім леґенем – дорослим парубком, прийнятим до братства горян. Під час цього обряду посвяти хлопець мусив затанцювати «Аркан» разом з досвідченими легінями. Якщо він робив це впевнено і майстерно – віднині йому дозволялося носити бартку (тесаний топірець) та підперізуватися широким шкіряним чересом, що були символами чоловічої сили гуцула. Лише пройшовши через «Аркан», юнак діставав право долучатися до дорослих чоловічих забав і навіть брати до рук зброю, тобто вважався готовим стати опришком – захисником гір і грозою панів.
У цьому танці закодовано цілу систему символів і випробувань. Коло легінів, зімкнуте під час танцю, уособлює громаду братів, де кожен поруч – плече до плеча – підтримує товариша. Нерозривне коло, що рухається по колу за сонцем, символізує безперервність життя, єдність роду і сонячне колесо року. Під час танцю один з чоловіків «веде» – вигукує командні слова, а коло відгукується як єдине ціле, виконуючи синхронні рухи. Це вимагало неймовірної злагодженості та довіри між танцюристами – як і належить бойовому загону. Рухи «Аркану» колись навіть імітували звички тварин і птахів, щоб передати спритність та силу, а згодом набули рис бойового мистецтва та самозахисту. Гучне притупування ногами і різкі присідання – не просто елементи танцю, а своєрідне загартування тіла і духу воїна.
Особлива увага приділялася ритму танцю. Музичний супровід «Аркану» – троїсті музики (скрипка, цимбали, сопілка) з обов’язковим акцентом на бубні – мав вводити танцюристів у своєрідний транс. Гучні удари бубна задавали прискорення, під яке легіні все сильніше розкручували коло, гупаючи ногами так, що двигтіла земля. Кажуть, у цих ритмах заховані елементи медитації і містики – аби відчути їх, треба танцювати тільки під живу музику, налаштувавшись на живий пульс Карпат. Тоді танцюрист немов переживає маленьке життя: спочатку народжується разом із першим вигуком і ударом бубна, поступово нарощує силу рухів, доводячи енергію до вибухової кульмінації, а наприкінці разом із затихаючою мелодією ніби «помирає», падаючи знесиленим – як сонце, що ховається за обрій. Такий катарсис у танці очищав юнака, гартував його душу і тіло перед вступом у новий статус.
Не дивно, що «Аркан» був своєрідним іспитом мужності. Хлопця, який не вмів танцювати аркан або робив це кепсько, могли й не прийняти до парубоцької громади; навіть дівчата ставилися до такого невміхи зі зневагою. Натомість вправний танцюрист здобував пошану однолітків і увагу красунь. Існувала навіть таємна «присяга» братства легінів, яку юнак складав, пройшовши посвяту. Він присягався на топірці старшому ватажкові (дєдику) та братам-легіням ніколи не виказувати таємниць товариства – «хоч би мене мучили й четвертували» – і клявся, що коли зрадить присягу, хай його самого покарає сокира, «ця опришківська зброя, на землі і під землею». Така клятва підкреслювала сакральність «Аркану» як ритуалу братерства: у танці народжувався воїн, вірний рідному краю та побратимам.
Для гуцулів «Аркан» ніколи не був просто розвагою – це символ їхнього духу, свободолюбства і згуртованості. Подібно до того, як на Наддніпрянщині роль обрядового бойового танцю виконував знаменитий гопак, у гуцулів цю місію має «Аркан». Він став своєрідною візитною карткою Гуцульщини, святинею, що передавалась крізь покоління. Дослідники називають «Аркан» сакральним родовим орденом гуцулів – своєрідним чоловічим братством, яке пережило століття, трансформувавшись у танцювальний обряд. Покровителями таких чоловічих союзів у гуцульській міфології були лісові духи Чугайстри, тож не дивно, що сам танець оповитий ореолом містики.
У культурній пам’яті «Аркан» пов’язаний із образом легендарних опришків. Народні перекази згадують, як герой Карпат Олекса Довбуш танцював аркан у колі своїх побратимів після вдалих походів. Багато художників і кінематографістів зображували цю сцену, підкреслюючи дух непокори гуцулів. Відомо, що і на полотнах, і в кінофільмах гуцульські повстанці часто постають у вирі «Аркану» – згадаємо хоча б недавню стрічку «Довбуш» (2023) або культовий фільм «Тіні забутих предків» (1965), де в танці з топірцями відчувається стихія гір. Через «Аркан» гуцули виражали свою ідентичність: вільний дух, братерство, повагу до сили природи. Коли гуцульське коло обертається, а земля гуде від ударів ніг – горяни відчувають зв’язок із предками, з тими, хто століттями так само вибивав цей ритм на карпатських луках.
За радянських часів суворі обставини Першої та Другої світових воєн, а потім політика уніфікації культури призвели до того, що автентичний «Аркан» мало не зник з побуту. Та попри утиски, гуцули берегли свій танець у пам’яті. У повоєнні роки «Аркан» відродився на сцені як частина фольклорних ансамблів, і вже ніколи не полишав сцени. Сьогодні без «Аркану» не обходиться жоден великий фестиваль гуцульської культури – адже для гуцула цей танець є таким самим символом, як трембіта чи різьблена топірець. Коли на святах сходяться чоловіки у традиційних сердаках та кептарях і заводять «Аркан», глядачі відчувають справжній дух Карпат.
Попри давній вік, «Аркан» не залишився у минулому – він живе і нині, ба більше, офіційно визнаний надбанням української культури. У 2020 році традицію виконання «Аркану» (з варіантом танцю «Аркан з Ковалівкою» з села Ковалівка на Коломийщині) було внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Це означає державне визнання унікальності танцю і підтримку в його збереженні. Місцеві громади на Гуцульщині ревно плекають цю спадщину: у багатьох селах діють фольклорні колективи, які передають мистецтво «Аркану» молодшим поколінням. Ще з дитинства хлопчики в Карпатах вчаться притупувати у ритмі бубна, щоб згодом гідно вступити в коло легінів.
Таким чином, танець «Аркан» пройшов крізь віки і не втратив своєї магії. Він народився у таємничих горах як ритуал посвяти воїнів, пережив заборони і забуття, але вистояв і нині квітне новим життям. Коли гуцульські музики заграють прудкий аркан, а легіні зійдуться в коло, перед нашим внутрішнім зором постають тіні пращурів, що століттями кружляють у цьому ж танку. «Аркан» продовжує єднати покоління, прославляти карпатську волю і нагадувати нам про невмирущу силу народних традицій. Це більше, ніж танець – це пульс гуцульської душі, який відлунює в кожному, хто бодай раз відчув ритм священного кола Карпат.
telegram
Viber Chat
