Гуцульщина – гірський край на заході України, відомий яскравою культурою. Саме тут мистецтво писанкарства збереглося особливо міцно. Кожне гуцульське село традиційно мало свої улюблені орнаменти й колорит, які передавалися від матері до доньки. Дослідники нараховують десятки локальних стилів писанки: якщо покласти поряд яйця з Косівщини, Верховини чи Путильщини, уважне око побачить відмінності у товщині ліній, доборі барв і композиції узору.
Косівщина – тонкий розпис і яскраві барви
Найбільше славиться писанками село Космач на Косівщині – один із давніх центрів гуцульського писанкарства. У Космачі здавна жило багато майстрів, що володіють секретами мініатюрного розпису яєць. Космацькі писанки впізнавані по неймовірно дрібному, філігранному орнаменту. Місцеві умільці використовують писачки з особливо тонким наконечником, щоби проводити найтонші лінії. На чорному тлі космацьких писанок палають яскраві жовтогарячі, червоні й зеленкуваті елементи узору. У композиціях поєднуються дрібні геометричні фігури з силуетами рослин і тварин. Характерні мотиви – різноманітні зірочки, хрестики, ружі (розети), а також фігурки оленів, птахів, квітів. Колись космацькі майстрині вводили в орнамент особливу тонко заштриховану смужку, яку називали «решітка» або «пліт» (тин) – вважалося, що цей дрібний сіточковий елемент захищає від нечистої сили. Звідси мода на «решітку» поширилася і на сусідні села. Загалом космацька школа розпису дуже вишукана, і її вплив відчувається в багатьох осередках писанкарства поблизу (Акрешори, Прокурава, Яблунів, Шепіт та інші села Покутсько-Гуцульського краю).
Верховина – геометричні узори та давні знаки
Для писанок Верховинського району (села Криворівня, Буковець, Красноїлля, Замагора, містечко Верховина та ін.) характерний більш стриманий, геометричний орнамент. Тут переважають композиції з простих форм – трикутників, ромбів, хрестів, ліній, що перетинаються. Рослинні мотиви чи фігурки тварин трапляються рідше, ніж на Косівщині. Лінії малюнка зазвичай трохи товстіші, а самі елементи більші за розміром. Основна кольорова гама – теж контраст червоного, жовтого й чорного, інколи з додаванням зеленого або коричневого. Такі писанки виглядають стриманіше, але дуже виразно. Приміром, у знаменитому селі Криворівня люблять розписувати яйця нескладними трикутними й хрестоподібними фігурками, повторюючи їх по колу. Трикутник із рискою посередині – стародавній символ Трійці або єдності неба, землі й води. Хрест у квадраті або з променями – солярний знак і водночас християнський образ. Отож, навіть суворо дотримуючись геометричного стилю, верховинські писанкарі вкладають у свої узори глибокі традиційні смисли.
Путильщина – крупні хрести і стриманий колорит
На Буковинській Гуцульщині – у селах Путильського та Вижницького районів (тепер Чернівецька область) – виробився свій підхід до писанки. Орнамент тут простіший і крупніший. Часто поверхню яйця ділять на кілька великих секторів, у центрі кожного домінує мотив хреста або зірки. Лінії розпису помітно товщі, ніж на Косівщині, деталі не такі дрібні. Колорит буковинських (путильських) писанок теж відрізняється: фоном слугує не насичено-чорний, а коричнюватий або темно-вишневий тон, а візерунок пишуть жовтою, зеленою та червоною фарбою. Інколи додають небагато синього чи рожевого для акценту, але загалом палітра більш природна, приглушена. Та за значенням такі яйця нічим не гірші – кожен символ несе своє побажання. Хрест на писанці означає Божу охорону і гармонію всіх стихій; жовтий колір уособлює сонячне світло і дозрівання хлібів; зелений символізує весняне пробудження природи; коричневий і чорний пов’язують із землею, її силою та пам’яттю предків.
Попри локальні відмінності, символіка кольорів і знаків у гуцульських (та й загалом українських) писанках залишається подібною. Кожна рисочка тут недаремна. Кривульки і безконечники (звивисті лінії) означають нескінченність життя; розетка-сонце дарує тепло і розвиток; крапочки-точки – то зорі на небі (а в християнстві ще й сльози Богородиці); дубове листя чи колоски пшениці обіцяють урожай і достаток; птахи на яйці – вісники добра; олень або баранчик – символ багатства і достатку в господарстві; а різнобарвні квіти несуть побажання краси й радості. Кольори теж «говорять»: червоний символізує любов, життя і кров Христову; жовтий – небесне світло, сонце й благополуччя; зелений – весну, надію, відродження; синій – небо, воду, мир; чорний – землю, ночі та пам’ять; білий – чистоту і невинність. Таким чином, писанка є справжнім посланням мовою орнаментів і фарб – треба лише вміти його прочитати.
Гуцульська писанка стала своєрідним символом українських Карпат. У місті Коломия діє Музей писанки – єдиний у світі музей, побудований у формі велетенського яйця, де зібрано тисячі старовинних зразків, серед яких чимало гуцульських. Щороку перед Великоднем у Косові, Верховині, Вижниці та інших містечках проводяться фестивалі й ярмарки писанок, де майстри презентують свої витвори, а молодь вчиться у них цього мистецтва. Минуло багато століть, а традиція розписувати писанки і фарбувати крашанки живе й нині. У гуцульських родинах діти з малечку з цікавістю беруть до рук писачок, виводячи перші воскові візерунки під керівництвом бабусь. Адже кожна писанка – це не лише красивий витвір, а й носій духу народу. І доки люди щороку пишуть писанки, доти у світі буде світло любові, радість життя і віра в чудо Воскресіння.
telegram
Viber Chat
